Розвиваємо почуття гумору!

«Люди готові платити більше грошей за розваги, ніж за знання». Вже не пам’ятаю кому належить ця фраза, але я все більше замислююся на роллю гумору та сміху у спілкуванні взагалі? Розважальна? Так, але не тільки. Миротворча? Безперечно. Лікувальна? Комунікативна?..

Одне незаперечне: ролей цих можна нарахувати, що пальців на руках не вистачить.
Усі люди мають потребу спілкуватися один з одним. Але чомусь так стається, що з кимось хочеться зустрічатися частіше і говорити довше, а інших ми обминаємо тридесятою дорогою. Чому це так? І, що не менш важливо, чи можна вважати нормальним такий стан речей? На цей рахунок існує багато різних думок.

Виявляється, що такий відбір, поділ усього люду на «тих» і «не тих» відбувається в нашій голові десь на рівні підсвідомості. Бо ми завжди надаємо перевагу спілкуванню з людьми, які володіють почуттям гумору, а тих, що сприймають усе надто серйозно намагаємося уникати. Адже добрий гумор допомагає створити під час розмови невимушену атмосферу, можна, навіть, сказати психологічний комфорт. Коли ми сміємося, то почуваємося вільніше, а ті, хто з нами поруч стають ближчими. Ти, мабуть, не раз відчував під час тривалої бесіди потребу розслабитися, зняти напругу? Навіть дуже серйозні речі сприймаються набагато простіше і запам’ятовуються значно краще, коли в них є бодай трошки гумору.

Добре розвинуте почуття гумору допомагає зберегти нам наше ж почуття власної гідності. Захистити нас від жалю до самих себе (а інколи так хочеться погладити себе по голівоньці). Трапляється так, що буває достатньо внести в конкретну ситуацію елемент комічного – і життя на очах починає чудесно перетворюватися!

Якось на семінарі з психології розглядали цікаве питання: «Що ж робити тим, хто не вміє жартувати?». Бо ж є такі бідахи, що й самі сміятися не вміють, і чужих жартів не розуміють. Ще й ображаються. Шкода мені їх, бо вони не знають, що почуття гумору може проявлятися не лише в умінні жартувати. Коли ти підколюєш когось. Найкращий спосіб показати, що ти веселун,- це вміння отримувати насолоду від жартів інших. А цього можна й навчитися.

Ось  історія однієї дівчини, яка перейняла від свого батька дуже гарну рису – позитивно сприймати світ й уміти знаходити вихід з будь-якої ситуації. «Коли я була маленькою, уся наша сім’я щороку в один і той же день їздила у парк, щоб подивитися на святковий салют. Але одного разу погода зіпсувалася і небо затягнули сірі хмари. Ми не могли любуватися яскравими вогниками феєрверку, зате нам добре було чути їх залпи. Так, настрій у всіх був зіпсований, кожен нарікав на погоду, адже цього видовища з нетерпінням чекали цілий рік. І тут ситуацію взяв у свої руки батько: щоразу коли чулися постріли, він вигукував, показуючи рукою у небо: « Ого ! Яка краса! Ви тільки погляньте!» Ми з друзями спочатку не зрозуміли його жартів, а потім почали сміятися і не помітили, як настрій у всіх піднявся».